Поради батькам першокласників

Готовність дитини до школи

Інтелектуальна готовність – це сформованість уваги, розвиненої пам’яті, операції аналізу, синтезу, узагальнення. До 6 років дитина повинна знати свою адресу, назву міста, де мешкає, назву країни, її столицю; ім’я та по батькові батьків, де вони працюють. Розуміти, що їхня бабуся –це чиясь мама: батька чи матері. Повинна знати пори року, їх послідовність й основні ознаки, назви місяців, дні тижня; основні види дерев, квітів, розрізняти домашніх і диких тварин.

Мотиваційна готовність  - це бажання школяра прийняти  нову роль школяра. Для цього важливо, щоб школа подобалась своєю головною діяльністю  - навчанням.

Вольова готовність – це вміння поставити мету, прийняти рішення, намітити план дій, виконати його. Виявити зусилля, оцінити його результат.

Комунікативна готовність – вміння ввійти в дитяче товариство, діяти разом з іншими, поступатися підкорятися.

Що відбувається в організмі дитини в перші дні навчання?

- нестійка працездатність;

- дуже високий рівень напруження серцево – судинної системи;

- різке зниження навчальної активності;

- зниження працездатності;

- до кінця  першої чверті маса тіла зменшується у 60% дітей;

- скарги на втому, головний біль, сонливість, погіршення апетиту, поганий сон;

- розгальмованість рухова або в’ялість, втома;

- розлади кишково - шлункового тракту;

- підвищення артеріального тиску.

Поради  батькам щодо запобігання шкільній дезадаптації

- формуйте позитивне ставлення до школи;

- виявляйте інтерес до шкільних справ та успіхів дитини;

- формуйте адекватну самооцінку;

- не перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх з грою;

- навчайте етичних норм спілкування з однолітками та дорослими;

- привчайте самостійно долати труднощі, які під силу подолати 6-річній дитині;

- частіше хваліть,  а не докоряйте;

- пам’ятайте, що кожна людина має право на помилку;

 - частіше згадуйте себе у дошкільному віці;

 - любіть дитину безумовною любов’ю, приймайте її такою, якою вона є.

Правила  батьківської поведінки в організації навчання

1.Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Хваліть дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

2.Якщо Ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв’язання. Не подавайте саме розв’язання.

3.Визнайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі(заохоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням Ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж ниттям, нагадуванням і іншими покараннями.

4.Не ставте перед своєю дитиною завищені вимоги. Не робіть їх суворішими ніж вимоги вчителів, наприклад вимагаєте виконання додаткових завдань.

5.Будьте зразком  у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка бачить своїх батьків, які читають, швидше й сама читатиме, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

6.Говоріть якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.

Рекомендації щодо виховання

1.Виявляйте свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що ви любитимете її завжди, за будь – яких обставин. Але слідкуйте, щоб ваша любов не перетворилась у вседозволеність, установіть чіткі межі дозволеного і завжди неухильно дотримуйтеся встановлених заборон і дозволів.

2.Повірте у неповторність  та оригінальність  вашої дитини,  у те, що вона унікальна, єдина така в світі. Не варто вимагати  від дитини повторення ваших досягнень, наслідування ваших здібностей  і талантів. Дайте право своїй дитині прожити власне життя і досягти своїх результатів, своєї мети.

3. Приймайте дитину такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні сторони, але її вчинки оцінюйте об’єктивно. Не порівнюйте дитину з іншими.

4. Оцінюйте не дитину, а тільки її вчинок. Частіше хваліть дитину за досягнення.

5. Дайте вашій дитині більше самостійності, не забирайте  у неї права на помилку, адже виправляючи свої помилки дитина вчиться. Розкрийте дитині наслідки її майбутнього вчинку і потім надайте право вибору.

6. Ніколи не погрожуйте дитині. Просто розкажіть їй, що ви змушені будете зробити, якщо вона обере небажаний для неї  і для оточення спосіб поведінки. Завжди дотримуйтесь цього рішення, якщо ви його прийняли.

7. Дотримуйтесь єдності  вимог у сім’ї, інакше дитина навчиться пристосовуватись і обманювати.

8. Ніколи не з’ясовуйте стосунків  у присутності дитини, це приводить до неврозів  у дітей.

9. Чітко встановіть права та обов’язки дитини у сім’ї, покажіть їй, що вона рівноправний член родини.

10. Не соромтесь визнати перед дитиною свою помилку, попросити у неї вибачення. Покажіть їй, що ідеальних людей не існує  і ви теж можете помилятися.

Яке головне завдання батьків в період адаптації дитини до школи?

Основа батьківської позиції взагалі полягає в тому, що вдома у жодному випадку не можна дублювати школу. Батько ніколи не повинен ставати другим вчителем. Основне завдання батьків в допомозі першокласникові - емоційна підтримка, надання максимально можливої самостійності в організації його власних дій по виконанню шкільних правил.

Як реагувати, якщо дитина злиться на вчителя (дітей) в школі або відчуває страх перед школою?

Перш за все: не забороняти переживання. Не потрібно твердити дитині: «Не можна злитися! Не можна боятися!» Переживання – цілком природна річ, і вони повинні мати право на існування. Проте необхідно обговорити з дитиною, що викликає страх або злість, разом з нею зрозуміти, чому інші люди здійснюють дії, що викликають у неї ті або інші емоційні реакції. Розуміння дій інших часто саме по собі знімає переживання. Є і інші культурні форми, що допомагають людині справлятися із страхом. Для дітей це, перш за все, читання страшних казок в ситуації повної захищеності (на маминих колінах). Казки дають людині пережити відчуття неминучості торжества добра над злом, співпереживання радості і співчуттю, що забезпечують перемогу маленького, слабкого, але доброго, над великим злом. Інша корисна для дітей форма культурного подолання страху - спортивні ігри, що викликають переживання азарту, упевненості в перемозі.

В процесі дорослішання дитина повинна отримати досвід подолання труднощів і конфліктів. Завдання дорослих полягає в тому, щоб, знаходячись поряд, допомагати дитині визначати конструктивні способи своєї поведінки в таких ситуаціях.

Які типові прояви стресу і дезадаптації?

Дитина часто плаче (більше, ніж зазвичай).

У неї, на відміну від звичайного, пригнічений або, навпаки, збуджений стан (гірше засинає).

Дитина проявляє необґрунтовану агресію (лається, нападає, відповідає агресивно, лізе в бійку).

Дитина відмовляється йти в школу.

Як можна знімати стрес?

Забезпечити ритмічне життя і порядок будинку (тут дуже важливий власний приклад і наслідування його дитиною).

Важлива тепла, природна, спокійна манера поведінки дорослих вдома (без зривів, підвищеного тону).

Необхідне на якийсь час продовження традиційних «дитячих» ритуалів укладання, їжі, умивання, сумісної гри-обіймів, читання на ніч, які були прийняті в дошкільному дитинстві дитини.

Знімають напругу гри з водою, піском, малювання фарбами (з дозволом забруднюватись - відсутністю критики або засудження за забруднений одяг, підлогу!), виготовлення колажів в "рваній" техніці (рвати кольоровий папір, старі журнали і клеїти з них картини), спортивні ігри на повітрі (м'яч, скакалки, «класики» і ін.)

Надзвичайно важлива відсутність зайвих постійних подразників (телевізор, приймач).

Необхідно давати дитині можливість переживати час від часу справжню дитячу радість (свято, театр).

Для багатьох краще всього знімає напругу відпочинок на природі (особливо, праця)

Які незвичайні прояви дитини вимагають звернення до фахівця?

Страхи (нічні страхи). Енурез (нетримання сечі), особливо якщо перед школою цього вже не було.Гризіння нігтів, заїкання або сіпання повік, лицьових м'язів. Яскраво виражена агресія.

Що не може бути зроблене без участі батьків?

Без участі батьків не може бути побудована самостійність молодшого школяра в організації свого робочого місця, у виконанні домашніх робіт, в підготовці свого одягу і портфеля до завтрашнього дня. Культивування самостійності – це відповідальна і поступова робота часто буває простіше щось зробити самому, чим чекати, поки це зробить дитина. Іноді дії дитини представляють для неї реальну небезпеку. І тоді батьки застерігають її: «Не роби сам, це небезпечно (важко), за тебе зроблю я». Ця неправильна установка приводить до «вивченої безпорадності», відмові дитини надалі від будь-яких самостійних дій, невірі у власні сили.